І тут відповідь однозначна. Погроз і утисків особисто мені не було, і сподіваюсь, не буде. Проте, усі ми знаємо, що журналісти "П'ятого" не раз стикались із фактами перешкоджання професійній діяльності. Одна з показових історій — з так званими спортсменами, яких тепер називають "тітушками". Думаю, саме принциповість і солідарність журналістського середовища зіграла ключову роль у тому, що справедливість щодо Ольги Сніцарчук і Влада Соделя було відновлено. Реакція на кожен такий інцидент, наполегливість у відстоюванні своїх прав, спільні дії неодмінно привчать можновладців, що журналістів бити не можна.
Що означають для вас такі звання чи журналістські нагороди? А звання і нагороди, напевно, мають велике значення для моїх батьків! Знаю, що він не вразив вас із першого погляду Буває, згадуємо наше знайомство 14 років тому і починаємо змагатись в жартах: а ти тоді був такий!
Хоча насправді на той момент Юра був ледь не гуру для багатьох, топ-ведучий з купою листів від шанувальників, музикант з дипломами міжнародних фестивалів Ми пізнавали один одного поступово, а вабив перш за все інтелект і харизматичність. І що найпрекрасніше, з роками і те, і інше тільки примножується!
Не важко було руйнувати попередні стосунки? Кожен, якщо буде чесним із собою, може відчути той момент неповернення. І тоді треба мати достатньо сили прийняти рішення і дати усім шанс знайти більш гармонійні стосунки. Нам це рішення далося непросто та при всіх "але" воно, зрештою, було виправданим. Кажуть, це доволі важко працювати разом із чоловіком.
Мовляв, люди однієї професії часто сперечаються вдома навколо робочих питань, що псує їхні стосунки. А як у вас? Проте зараз він приділяє йому значно менше часу. Тому на "П'ятому" ми майже не бачимось. А щодо спільної роботи, то у нашому випадку це не важко, а корисно, і навіть необхідно. Надто вже специфічна сфера: з одного боку ми однодумці — ми на одній суспільно-політичній хвилі, з іншого — візаві: йому, як політику потрібен "спаринг-партнер", а мені, як журналісту.
Нам завжди цікаво один з одним! І не доводиться пояснювати, що наша професія — це ненормований робочий день…. Ви обоє — сильні особистості, тож хто йде на поступки? Можете розкрити свій секрет збереження гармонії у стосунках? А щодо гармонійності, то це щоденна праця! Виховуємо один в одному толерантність і дипломатичність. Бувають звісно і запеклі диспути, але, зрештою, я дослухаюся частіше, бо, як показує досвід, Юра помиляється вкрай рідко.
А коли він прийняв у вас пологи, то сказали, що "сказати, що я Юрою пишаюсь й захоплююсь — буде правдою лише на 10 відсотків.
Решта 90 — це те, що я його Боготворю! Нагадайте про цей випадок нашим читачам. І своїм народженням вона нас вразила, надихнула, ще більше зблизила і вкотре показала, що ми — один для одного — унікальні. Єва народилася вдома і можна сказати, блискавично! Я навіть уявити не могла, що дитина може народитися за півгодини, Юра — тим більше. А от Єва уявила. І народилась! І тато, який ще напередодні казав, що не готовий бути присутнім на пологах, за іронією долі особисто її зустрів, причому професійно.
З телефонами біля обох вух: на одному лікар — до якої ми мали йти народжуватись, на другому — швидка, якій він розказував дорогу до нашого будинку. Коли приїхали лікарі, то він ще й їх заспокоював, бо навіть для них це був стрес сміється. Коли Єва трішки підросте, на кожному дні народження їй буде, що розказати! Живете усі разом? Як вживаєтесь у одній родині, непорозумінь поміж дітьми немає?
Так сталося, що саме Єва своєю появою об'єднала між собою всіх і старші діти тепер змагаються з її увагу, розважають її, доглядають і дуже люблять. А вона на знак подяки навчилася вимовляти їхні імена. Хто залишається із молодшою донечкою, коли ви на роботі? Дуже тішуся з того, що могла побачити час її найінтенсивнішого зростання і була з нею тоді, коли вона потребувала мами щохвилини. А вже з серпня, коли повернулась у новини, в декрет пішов наш тато, про що і розповів на своїй сторінці у Фейсбуку. Тепер постить Євині досягнення сміється.
Ну а якщо його робота в сесійній залі і моя в ефірі співпадають, шукаємо можливості. В особі Виговського Українська держава мала досвідченого політика, вмілого адміністратора та дипломата, хороброго й талановитого воєначальника. І все ж він поступався Богданові Хмельницькому, хоча вмів гнучко проводити центристську лінію, особливо у гострих соціальних питаннях.
Щоправда, і перехід булави до Виговського припав на складний час, коли міжнародне та внутрішнє становище України погіршувалося буквально на очах. У гетьман зіткнувся з потужною опозицією, яка всіляко підтримувалася Москвою. Спочатку йому вдалося розгромити опозиціонерів, на чолі яких стояли полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Яків Барабаш.
Побачивши крах першої опозиції, Москва все нахабніше втручається у внутрішні справи Української держави. Це призводить до московсько-української війни — , яка переплелася з громадянською війною в Україні. У такій ситуації Виговський круто міняє політику. Оскільки пакт року вже перестав фактично діяти, бо сама Москва його грубо порушила ще в , гетьман уклав з Річчю Посполитою відому Гадяцьку угоду На її підставі Україна під назвою Велике князівство Руське мала входити до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації з Короною Польською та Великим князівством Литовським.
Протидіючи викликаному союзом наступові Москви на Україну, Виговський завдав нищівної поразки стотисячній царській армії під проводом Трубецького 9 липня у битві під Конотопом. Втрати Трубецького становили близько 40 осіб московського війська, близько 15 захоплено в полон.
Однак Гадяцький договір швидко спричинив народне повстання проти Виговського. Союз із державою, довготривале панування якої в Україні було кілька років тому повалено, вважався народом неможливим. Та й сама Річ Посполита не мала наміру дотримуватися угоди, хоча Гадяцький договір був ратифікований сеймом Речі Посполитої. Ця битва не призвела до перемоги у війні, а в Україні піднялася нова хвиля виступів опозиції, яка зробила своїм лідером молодшого сина Богдана Хмельницького — Юрія.
Хоча останній був ще зовсім молодим, але за його спиною стояли досвідчені полковники Іван Богун , Іван Сірко , Яким Сомко та ін. Війни на два фронти, та ще й громадянської, Виговський не витримав і, не бажаючи подальшого кровопролиття, після однієї з Чорних рад , що відбулася 11 вересня у містечку Германівка , склав булаву.
На його місце обрали Юрія Хмельницького, котрий під тиском Москви підписав Переяславський договір 17 жовтня , що перетворював Україну в автономну одиницю у складі Московського царства , причому ця автономія постійно скорочувалася. Колишній гетьман переїхав на Волинь , що перебувала тоді під контролем короля, й дістав з волі останнього Барське староство, був сенатором Речі Посполитої та Київським воєводою. Він осів у Барі на Поділлі , куди згодом вирвалася з Чигирина також дружина з малолітнім сином Остапом. Виговський побував у Львові , вступив до Львівського православного братства , не полишив і політику.
Також отримав Любомльське староство [4]. У цей час починається Руїна : Гетьманщина розколюється на дві частини — Правобережну та Лівобережну.
Повідомити про помилку
Юрій Хмельницький змушений був піти у відставку й постригся у ченці, а новим гетьманом уже тільки Правобережної України став Павло Тетеря. Останній у цей період виступив як активний прихильник Речі Посполитої, причому дуже вороже настроєний проти Виговського.
Коли Ян II Казимир вдерся до Сіверської України в , то зустрів масовий опір українців, котрі добре пам'ятали польське гноблення до Похід зазнав поразки, причому агресивні дії Речі Посполитої викликали протест і опір навіть правобережних козаків та їхніх вождів. Саме через це було розстріляно полковника Івана Богуна. На Правобережжі розгорталося могутнє антипольське повстання, котре було спрямоване й проти гетьмана Тетері. У відповідь той разом із своїм кумом Себастьяном Маховським та деякими іншими воєначальниками Речі Посполитої Стефан Чарнецький та ін.
Коли було схоплено вождя повстання на Правобережжі Дмитра Сулимку, то деякі сліди привели до Виговського, який симпатизував повстанцям і навіть був «мотором усіх нинішніх бунтів». Тому його було заарештовано й позбавлено всіх прав та привілеїв, котрі він мав у зв'язку з сенаторським титулом. Без всякого суду і слідства, навіть без королівського відома, колишнього гетьмана було засуджено до розстрілу.
Коли 16 березня за ним прийшли, щоб повести на розстріл , він читав акафіст Пресвятій Богородиці. Вирок були виконано в селищі Рокитному , що на Київщині.
Як сподобатися хлопцю по листуванню | Голос Конотопа
Колишнього гетьмана та його дружину поховали, як свідчить Чернігівський літопис , у Великому Скиті , але є певні сумніви в достовірності цих свідчень пам'ятки. Доля нащадків Виговського фактично невідома. Особливий інтерес до цієї теми історики, письменники, археологи, краєзнавці почали проявляти в другій половині XIX — на початку XX ст. Власне ця наукова дискусія виникла з моменту віднайдення заповіту гетьмана.
Афера на мільйон доларів: українка з Конотопа обдурила французького льотчика
Вперше цей документ оприлюднив професор Михайло Грушевський , якому вдалося відшукати його в Чернігівському літописі. Дещо пізніше заповіт Виговського будуть знаходити в інших історичних джерелах. Подаю витяг із заповіту: « Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати в Скиті Великому, у склепі мурованім, в церкві Воздвиження Чесного Хреста. До того ж монастиря ігуменови і братії за відправування сорокоусту соборних парастасів за відпущення моїх гріхів записую дві тисячі золотих, щоби ся сума за чотири роки з містечка мойого Руда по п'ятсот золотих на кожний рік була віддана… ».
Сьогодні здається, що вже в нікого не викликає сумніву, що Скит Великий в той час був другою неофіційною назвою Скиту Манявського. Але ж в той час на території колишнього родового маєтку Виговських, що на Жидачівщині, був ще один монастир, не менший ніж Скит Манявський — це Юсиптицький монастир , в якому теж була збудована церква Воздвиження Чесного Хреста далі ВЧХ , яка мала вольності від самого гетьмана Івана Виговського р. Тож мимоволі виникає запитання: який скит тоді мав на увазі гетьман пишучи свій передсмертний заповіт?
Дехто з дослідників схильний був вважати, що саме ігумену Юсиптицького монастиря і його братії заповідав гетьман І. Виговський золотих. Адже відомо, що після відходу від гетьманства р.