Мій сайт знайомств поблизу Шахтарськ Україна

Якщо ви були у нашому університеті десь у першу половину дня, коли я на заняттях, ви не могли мене не запримітити. Не тому, що я чимось виділяюся, ні, я — такий же хлопець, як і всі.

Здалеку мене не відрізниш від моїх однокурсників. Особливий мій статус: я — людина з особливими потребами, простіше кажучи, інвалід по зору. І це моя повсякденна реальність. Я зараз це кажу, і мені стає страшно. А вам не страшно? Ну, як? Із перших же кроків тобі здається, що весь світ цілиться тобі просто в голову, а навкруги темрява… Темрява…. Зір я втратив іще в дитинстві, і зовсім випадково, внаслідок нещасного випадку.

Вітчизняна медицина якось не спішила мене рятувати, а коли я все-таки потрапив до хороших лікарів, було вже пізно. З того часу моє життя змінилося. Втрата зору багато що перекроїла у моєму житті, багато від дечого довелося відмовитися, але — навіть моя «катастрофа» не примусила мене відректися від жаги до знань.

Учитися я любив завжди! А що б ви хотіли на моєму місці? Усі ці роки мені хотілося, щоб, закінчивши середню школу, я зміг прокласти правильний шлях у житті. Але почну спочатку. Перші навички життя інваліда я здобув удома: все зачіпалося, переверталося, падало на мене, ніби намагаючись «навчити», що життя — це не солодка цукерка. Але я вистояв. Хоча було по-всякому… Не треба згадувати. Теж було по-всякому. Система Брайля — дуже складна: вона має шістдесят три комбінації по вісімнадцять рядків на одній дошці. Я писав на уроці, дома перечитував, а тоді у школі відповідав. Що ж, таких, як я з вадами зору в Україні багато, чимало і в Києві.

Що ще розповісти? Як я перед вступом до університету цілий тиждень читав Біблію шрифтом Брайля?.. Як моє серце завмирало, чи мене приймуть?

Вона прищепила мені любов до рідного слова, а заразом запросила навчатися до університету, який у її розповідях поставав справжнім храмом науки. Я мрію про той день, коли уперше стану перед своїм класом а, можливо, і перед студентською аудиторією, якщо мені пощастить і прочитаю першу свою лекцію про рідну мову.

Я вкладу в неї всю силу своєї душі, все своє натхнення і красномовство. Мої побажання? Ну, я б хотів, щоб усі люди, котрі оточують нас, незрячих, ставилися до нас поблажливіше. Ну, й зачепив ненароком тростиною кульок із сиром звісно, ненавмисне! Що тут почалося! Таких лайок і прокльонів я не чув за все своє життя! Що ще згадати?

Високу приступку в міській електричці. Не потрапляю на неї ногою і ковзаю униз… Або: іду зі своєю дорогою бабусею і товаришем до університету, а навколо лід. Падаємо усі втрьох і не можемо піднятися, така слизота! Хоч би одна дружня рука простягнулася до нас!.. Університет я згадуватиму завжди із вдячністю: тут я почував себе, наче у рідному домі. За ці роки вивчив кожен східець на його ґанку, кожен поверх і кожну аудиторію. Це — чи не найкращі роки мого життя, слід сказати, що під час навчання було багато цікавого, я відчув свої сили й упевненість у майбутньому.

Хочу подякувати моїй дорогій бабусі, яка всі ці роки підтримувала мене. Цього року я загітував трьох моїх друзів на навчання в університеті. Вони — незрячі. Хочу, щоб і їм, як і мені, університет став другим домом, храмом науки. Що насамкінець? Плани і мрії? Мрію захистити кандидатську дисертацію про наукову спадщину Івана Огієнка, про історичні корені української мови, її сучасне і майбутнє. І вірю, що це мені вдасться. Скоро, дуже скоро, я захищатиму диплом.

І на цьому моє навчання в Університеті «Україна» закінчиться. Чи шкодую я, що віддала шість років свого життя цьому навчальному закладу? І на це є кілька причин. Причина перша — світоглядна. Під час навчання в Університеті «Україна» я прочитала багато книг, які сформували мою думку щодо таких категорій, як життя, добро, зло, місце людини у світі і т.

Тарифні плани

Я вже не блукаю манівцями, що розставлені по всьому життєвому простору, зокрема — телепростору. Книги, прочитані в Університеті, сформували мій світогляд остаточно. Друга причина — місце людини у житті.

До початку навчання я фактично не задумувалася, чому присвятити своє життя. Я хотіла робити і те, й інше, і третє… Зараз же я знаю, чого хочу від життя. З Університету «Україна» виходить людина, яка хоче присвятити себе журналістиці та літературі. І бажає відкрити очі людям на багато проблем, зокрема — тих, що стосуються людей із інвалідністю.

Я сама належу до категорії «людей із особливими потребами» і знаю, наскільки важко таким людям дається кожна перемога, кожна підкорена вершина Життя. Сподіваюся, що саме література та журналістика а саме цей фах я опанувала в університеті , допоможуть мені донести до звичайних співгромадян просту і водночас важливу істину —  обмеження фізичні не означають обмеження духовні.

Третя причина — комунікаційна. За 6 років навчання я познайомилася з дуже багатьма різними людьми, пережила стільки різнопланових моментів — як позитивних, так і негативних. Ці 6 років були більш насичені, аніж 10 років перед вступом в Університет. Скоро я захищатиму диплом. А там — і випуск. І я попрощаюся зі студентським життя. Та я знаю точно — період навчання в Університеті «Україна» — найяскравіший у моєму житті.

Сьогодні моїй alma mater — 14 років. Мені дуже і дуже приємно в цю мить усвідомлювати, що мені зараз 26 років і з них 10 я іду по життю з Університетом «Україна». Точніше, спочатку вчив і виховував мене дружний, мудрий та великий педагогічний колектив, а зараз я в ньому працюю.

1. Популярні товари;
2. підключити веб-сайти Могилів-Подільський Україна?
3. мільйонери знайомства в Шахтарськ Україна.
4. Засідання N 3;

Із завмиранням серця я згадую рік, той день, коли разом із батьками я відвідав День відкритих дверей. Університет «Україна» і викладачі відчинили двері свого доброго теплого серця для мене. Цього дня я дізнався про Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» та познайомився з ним. Рішення про обрання моєї вищої школи прийшло само собою, і воно на сімейній нараді довго не обговорювалося та після прийняття не оспорювалося нами. Потім були підготовчі курси. Із радістю згадую, як отримував 1 вересня року свій перший серйозний документ в університеті — студентський квиток, потім залікову книжку.

Як я хвилювався, ступаючи на Terra incognita невідому землю , не знаючи, що на мене чекає далі. А чекали мене справжні педагоги з великої літери, вчені — юристи. Я вдячний долі за те, що протягом навчання, а потім роботи в університеті познайомився із Н. Сухицькою, О. Мурашиним, В. Галуньком, В. Лебеденком, В. Сердюком та ін.

У році я отримав свою першу серйозну нагороду — стипендію президента Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», наручний годинник — подарунок президента Університету «Україна» П. Таланчука за відмінне навчання, наукову діяльність та участь у загальноуніверситетських заходах.

Приємно згадати написання та захист магістерської роботи. А вручення диплома магістра права з відзнакою у році — найщасливіша мить у моєму житті. Відразу після захисту диплома я вирішив стати викладачем і займатися наукою. Оглядаючись назад, дуже приємно усвідомити, що нашому Університету «Україна» — 14 років, а я в ньому працюю четвертий рік асистентом кафедри цивільного, господарського та кримінального права. Радісно дивитися нашим студентам у очі. Очі студентів жадібні до знань, і вони палають бажанням пізнати нове.

Я завжди намагаюсь допомогти студенту в написанні перших тез на наукову конференцію. Адже і я колись робив перші кроки у науку, спираючись на турботливу руку наукового керівника.