Месники б пригадали йому і нелюдські тортури, що їх драгуни чинили над селянами Східної України, котрі, втікаючи на запорозьку вольницю, опинялися в підземеллях фортеці, і ті утиски й розорення, яких за знали й самі козаки, — Жан Маріон із загонами драгунів, повсюди нишпорячи, руйнував зимівники, забороняючи січовикам не лише селитися в тих краях, а й навіть полю вати чи ловити рибу. Непокірних, розоривши їхні житла та господарства, приганяв до Кодака і кидав у льохи Жан Маріон діяв безкарно і гадав, що так і буде завжди І раптом — як сніг на голову літнього дня!
Перший звідтоді, як збудували фортецю. П'ятеро драгунів повели вранці топити в Дніпрі бранця. Парубок був з тих хлопів, котрі, втікаючи від своїх панів на Запороги, потрапляли — до Кодацької в'язниці. Хлоп, зрештою, і згадки не вартий — на одного менше, на одного більше буде у фортеці, що від того зміниться? Комісар фортеці шляхтич Пшияловський у його справи комендант не втручався, пам'ятаючи, що гоноровитий шляхтич — особистий представник коронного гетьмана Речі Посполитої часто розважався тим, що "напував" бранців у Дніпрі.
Роби лося це так. Коли хто з них, знемагаючи від спраги, вперто вимагав води, комісар казав драгунам:. Хлопську забаганку треба виконувати, щоб не пасталакали, що ми надто жорстоко з ними поводимося.
Відведіть цього лотра до річки, почепіть на шию каменюку і турніть його у Дніпро — хай, бидло, п'є донесхочу, якщо вже йому так забаглося води! Так було й того ранку. Але несподівано, коли жовніри вже чіпляли бранцеві каменюку на шию, з прибережного очерету гримнули постріли.
Пів року протестам у Білорусі: Україна висловила солідарність
П'ятеро драгунів крижнями попадали на березі, хлоп зник. Ті, хто стріляв, теж…. Досі фортеця спокійно собі стояла, варта не дуже остерігалася нападу, певна, що козаки й на гарматний постріл не підступлять до мурів, і раптом. На очах у всієї залоги вбити п'ятьох драгунів і щезнути? А що, коли вранішній напад — то лише початок чогось серйознішого? Наприклад, розвідка?
Запорожці викрили себе лише тому, що вирішили врятувати бранця… Після розвідки чекай нападу. Але ж чи під силу їм здолати рів, вал і стіни? Далебі, ні І все ж Маріон задумався. Був він людиною суто військовою і добре затямив: немає таких фортець, котрі так чи інакше не можна було б здобути. А Кодацька одна—єдина у цих краях. Навколо сотні і сотні верст пустельних степів. А під боком Січ. Хто виручить Маріона на випадок лиха? Польських військ на Україні зараз майже немає, їх повів гетьман, казали, аж у Прибалтику. Буцімто до війни з Швецією готується.
От і чекай допомоги, коли скрута припече! Нарікав на самого себе, що такий невдаха, бо не зумів зробити блискучої кар'єри, заради якої їхав сюди аж із Франції, на поляків, котрі покинули його в цій пустці з сотнею — другою ненадійних найманців, а самі вештаються бозна—де, на запорожців, котрі таки ж напевне вже готують напад, на офіцерів залоги, яким усе байдуже, кому служити, кого вішати… І хто він, зрештою, такий?
Збіднілий дворянин, який служить Польщі, а гнобить Україну. На випадок чого, поляки перші ж його кинуть напризволяще, а козаків не вблагаєш. Для них він каратель, чужинець, що приплентався душити їхній народ і їх самих та їхню легендарну вольницю …. Що це таке, питаю вас, лицарів караючого меча в цьому проклятому закутні світу? Та які ви лицарі? Ви бездари, панове! Я не спроможний ліпити драгунів з глини, їх у мене всього лише дві сотні, а навколо ворожа нам країна, де небезпека чигає на кожному кроці. Подумайте, що вас чекав, панове офіцери, коли сюди прийдуть запорожці всією ордою!
Гнів швидко вщух, і комендант відчув утому і байдужість.
- регіон знайомств Верхньодніпровськ Україна.
- підключення в Курахове Україна;
- Uploaded by?
Ат, чи не все одно, п'ятьох драгунів уб'ють січовики чи й усіх перенищать. Однак його життя пішло наперекіс. І махнув рукою — геть!
Офіцери вийшли, мовчазні й сердиті. Комендант хотів було налити собі кухоль доброго угорського вина, як двері, несподівано завищавши, зі скреготом відчинилися. До комендантської, поправляючи фамільну шаблю на поясі, увійшов насуплений комісар фортеці шляхтич Пшияловський. В Маріона відразу ж почав псуватися і без того зіпсований настрій. Пихатого й хвалькуватого комісара він просто терпіти не міг. Схопився й похмуро витріщився на комісара, думаючи: "Безперечно, про напад на драгунів хутко буде передано коронному гетьману.
Недарма ж він посадив у фортеці свого прибічника, цю гоноровиту жабу Пшияловського, котрий тільки й уміє доносити…". Мені не подобаються їхні витівки! Я не терплю, коли неуки і бездари починають зі мною нахабно поводитись! Дурні будуть запорожці, коли не використають такого зручного менту. Ось тоді й закукурікаєш, комісаре!
Document Information
Це моя ойчизна, а ти із своїми німцями — бідний найманець. Я тут господар! Заграбастали чужу країну, а тепер ховаєтесь за мури та за спини найманців і галасуєте про якусь там ойчизну? Он, глядіть, щоб вас не посадили на палі в цій ойчизні. Та вони як миші розбіжаться при першому ж залпі наших гармат! Маріон і зовсім заспокоївся. Хай біснується шляхтич. Зрештою, це його справа — з'ясовувати стосунки з українцями, а він, Маріон, француз.
Йому однакові і поляки, і українці. Поляки платять, він служить полякам, платили б українці, служив би українцям… Йому байдуже.. Не слухаючи Пшияловського, підійшов до шафи, збитої з грубезних дощок, витяг пузату карафку з угорським вином і налив кухоль.. Останнім часом він все частіше прикладається до вина.
Коли не увіллє у себе хмільного трунку, день тоді — не день….
Шахраї на Кіровоградщині вкрали частину грошей, які збирали для постраждалої від вибуху родини
Нєх жиє Річ Посполита, наша кохана ойчизна! Ми на передньому краї! На нас ойчизна дивиться! Пшияловський, не приховуючи люті, зиркнув на коменданта, вкладаючи у свій спопеляючий, як йому здавалося, погляд усю зневагу до зайди, і вийшов, хряпнувши дверима. Маріон, радий, що таки допік уродзоному шляхтичу, засміявся І подумав, що було б непогано, якби ті лотри та спіймали коли—небудь Пшияловського, — ось тоді б він позбувся гетьманського донощика.
О, жіночі пестощі для мене зараз що той бальзам! Інакше зовсім зачахнув захирію Але надто горда холопка Як шляхтянка, не хотілося б її силоміць мордувати. Живосилом — не те Силоміць діє тільки та худобина Пшияловський…". Та ось джура вводить полонянку, а сам зникає.
Маріон скидає поглядом бранку — єдину свою радість у цих диких краях" Хай буде проклятою та мить, коли він погодився сюди приїхати! Полонянка не відповіла, дивилася кудись повз коменданті.
Вибір редакції
Висока, струнка, з русою косою. Коса довга і товста, до пояса. Маленькі груди під благенькою сорочкою, наче два горбочки. Рукавця сорочки — вуставки — вишиті червоними квіточками з чорними пагінцями та листочками… Зваблива… Ні, вона таки має стати його єдиною радістю в цьому закутні — як добре, що її спіймали драгуни на якомусь хуторі.