З кожним роком мережа збільшувалася. Державні точки роздрібної торгівлі переживали кризу: вибір товарів був обмежений, якість обслуговування страждала, а логістика лишала бажати кращого. Тому забезпечення населення міста всім необхідним швидко перейняли на себе приватні торговельні структури. Різноманіття товарів по-справжньому вражало. Але водночас більшість була засмучена фактом, що вся ця краса була для них недоступна: багато дніпропетровців ходило в нові магазини лише для того, щоб помилуватися вітринами.
Особливо популярними були валютні магазини, наприклад, «ValSas» на набережній Перемоги в приміщенні їдальні Інституту фізкультури. Кажуть, що ця назва поєднала в собі імена власників точки: Валерія або Валентина та Олександра. Місцеві бізнес-кола опановували нові види діяльності; особливо популярною стала банківська справа. Завдяки їй місто наприкінці десятиліття перетворилося на фінансову столицю України. Головним банком Дніпропетровська, а потім і України, став «Приватбанк».
Він був заснований у березні року колишнім комсомольцем Сергієм Тігіпко та групою місцевих бізнесменів у складі Коломойського, Боголюбова, Милославського та Мартинова.
पेज ब्राउज़ करें
У перші роки існування банк займався, передусім, обслуговуванням безготівкових розрахунків, зокрема, на потребу бізнесу засновників. Нова фінансова структура була оперативною та інноваційною, вона використовувала у своїй діяльності кращий іноземний досвід та нові технології. Це привабило представників приватного капіталу, які належно оцінили швидкість та зручність роботи з «Приватбанком». Починаючи з року, «ПриватБанк» став одним із перших в Україні реєстраторів цінних паперів, що дозволило бізнес-групі «Приват» зайнятися приватизацією.
У другій половині десятиліття банк почав займатися розвитком мережі філіалів по всій державі, вирішивши, що вкладені в нерухомість гроші стануть чудовою інвестицією. З року фінансова структура почала випускати та обслуговувати картки VISA. Найбільшим банком України «Приват-Банк» став завдяки своїй гнучкості, інноваційності, агресивній стратегії продажів і бажанню керівників постійно розвиватися.
Ця структура однією з перших у державі перейшла на електронний документообіг та е-банкінг. У якийсь момент «ПриватБанк» став для Дніпропетровська містобудівним підприємством, адже десятки тисяч працювали або безпосередньо там, або в структурах і на підприємствах, підконтрольних Коломойському та його партнерам. Приватівськими стали найбільші заводи регіону, футбольний клуб «Дніпро», один із найпопулярніших у Дніпропетровську телеканалів, фабрики з виробництва соків і мінеральних вод, центр водних видів спорту, готелі тощо.
- підключити веб-сайт Вишневе Україна?
- ?
- .
- джерела знайомств в Коростишів Україна.
- служби знайомств в Апостолове Україна!
- веб-сайт підключення Рожище Україна.
- швидкісні побачення 50 Костянтинівка Україна;
І це тільки одна дніпропетровська банківська структура. Також місцеве коріння мають «Кредит-Дніпро», «ТАС» наступне дітище Сергія Тігіпка , «Новий», «Український кредитний банк», «Класикбанк», «Радабанк» і «Земельний капітал». Люди, яких за радянських часів називали цеховиками та переслідували законом, тепер організовували легальні підприємства.
Основними сферами діяльності малого та середнього виробничого бізнесу стали легка промисловість, виробництво харчових продуктів, меблів і сфера послуг. Маленькі виробничі цехи виростали в порожніх приміщеннях збанкрутілих заводів, а часто прямо в квартирах і підвалах. Тоді в ЗМІ побутував справжній культ ділових людей. З кожної праски лунало, що будь-яка людина може стати мільйонером, якщо знайде для себе потенційно успішне заняття. Люди на кшталт російського підприємця Владіміра Довганя навіть пропонували всім охочим готовий бізнес у цьому разі домашнє виробництво хліба та піци.
Проте це працювало рідко. Усі пробували щось виготовляти; чиясь ініціатива згодом виростала у невеличке стабільне виробництво, а чиясь — горіла, і горе-підприємець уже шукав щастя у новій сфері. Це був період великих можливостей, ентузіазму та віри у майбутнє. Повноцінний ринок товарів тільки починав своє існування, більшість ніш була абсолютно незаповненою, а регулятивних законів майже не існувало держава не навчилася ефективно заважати підприємцям. Результатом першого десятиліття української незалежності в Дніпропетровську стали два різноспрямованих процеси. З одного боку, у місті відбулася помітна деіндустріалізація в сфері важкої та високотехнологічної промисловості.
Попри те, що більшість великих заводів вижила, обсяги їхнього виробництва помітно зменшилися. Перестали існувати та випускати колись відому на всю країну продукцію десятки середніх підприємств, таких, як уже згаданий концерн «Весна». Властиво, це розхитало промислову міць Дніпропетровська. Науково-дослідницькі інститути в умовах деіндустріалізації стали практично зайвими: вони скорочували персонал, закривалися і здавали приміщення в оренду, намагаючись вижити.
У нульових роках частина з них завод акумуляторів «ІСТА» та фабрика морозива «Мушкетер» , перетворилися на лідерів ринку в державі. Це була нова індустріалізація, впроваджена ініціативою знизу, а не згори. Ба більше, вона відбувалася не завдяки, а всупереч державній економічній ситуації. Саме економічна міць міста уможливила появу так званого дніпропетровського клану української політики — групи з берегів Дніпра, яка надовго перейняла на себе управління державою.
Знайомства Верхівцеве
Ще за радянських часів Дніпропетровськ був кузнею кадрів для всього СРСР. Коли Україна отримала незалежність, місто ще зберігало це звання. Наявність «своїх людей» на найвищих посадах у владі десятиліттями впливала на свідомість дніпропетровців. Здавалося, ніби верхівка держави перебуває на короткому повідку, на відстані руки, тобто одного потиску рук. Велика кількість містян завжди могла похизуватися випадковими зустрічами з керівниками країни, роботою під їхнім урядом, знайомством із однокласником «Юлькі» або навіть побутовими конфліктами з якимсь із міністрів.
Це давало людям ілюзорне відчуття власної величі, ніби це вони самі здерлися на пік політичного життя. Можна сказати, що Дніпропетровськ любив себе в політиці, а не політику в собі. Звісно, творцем дніпропетровського клану вважають Брежнєва. Леонід Ілліч оточив себе людьми, яких знав ще з часів, коли був першим секретарем Дніпропетровського обласного комітету Комуністичної партії. Наприклад, «своїми» були голова Ради Міністрів СРСР Микола Тихонов, колишній голова Дніпропетровського раднаргоспу, секретар ЦК КПРС Андрій Кириленко, колишній секретар Дніпропетровського обкому партії, міністр внутрішніх справ СРСР Микола Щолоков, колишній голова Дніпропетровського міськвиконкому, перший заступник голови КДБ СРСР і колишній дніпропетровський партійний діяч Георгій Циньов.
У році головою УРСР став дніпропетровець Володимир Щербицький. Його називали найближчою до генсека людиною. Подейкують, що саме Щербицького Брежнєв бачив своїм спадкоємцем на чолі СРСР. Власне, другий президент України народився не в Дніпропетровську. Він походить із селянської родини з Новгород-Сіверського району Чернігівської області. У Дніпропетроськ він приїхав вступати на фізико-технічний факультет. Кучма сам розповідав, що велике місто його, сільського хлопця, неабияк вразило.
Є легенда, що Кучма приїхав вступати на філологічний, але в приймальній комісії дізнався, що на новоствореному фізтеху стипендія значно вища, ще і конкурс того року був невеликий.
Залізничний відділ державної виконавчої служби міста Львів
Сам майбутній президент згадує, що під час навчання він заробляв додаткові гроші, граючи в преферанс. Закінчивши університет у му році, Леонід Кучма почав працювати у конструкторському бюро «Південне» у складі Південмашу. Справи у молодого спеціаліста швидко йшли в гору. Уже у річному віці він став технічним керівником випробувань на космодромі Байконур.
- Питання та відповіді;
- Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ (fb2)?
- Главное меню.
- швидкісні знайомства азіатських поблизу Старобільськ Україна.
- ?
- Адріан Кащенко - Дніпропетровська;
- Вход в систему.
Всередині вісімдесятих він уже був секретарем заводського парткому і генеральним директором ПМЗ. У той час значення заводу вже почало йти на спад. Радянський Союз переставав бути міцною «державою зла», яка, претендуючи на світову гегемонію, розмахувала ядерним ціпком і постачала озброєння усім людоїдським режимам планети.
Тепер ресурсів було обмаль і для самого СРСР: планова економіка давала збої, прилавки магазинів пустіли, фінансування не вистачало на найнагальніші потреби, а тому підкорення космосу та гонка озброєнь перестали бути статтями номер один у бюджеті країни. Натомість вирувало політичне життя. У році Леонід Кучма переміг на виборах до Верховної Ради УРСР, де став представником так званого червоного директорства — керівників великих промислових підприємств, які залишили собі власні посади під час переходу країни від комунізму до капіталізму. У той час каток економічних негараздів пройшовся країною, і команда президента Кравчука вирішила перекласти відповідальність за це на голову Уряду, Вітольда Фокіна.
Новим очільником Кабміну за політичного лобі «червоних директорів» призначили найвпливовішого — Леоніда Кучму. Це були роки політичних чвар, стрімкого спаду виробництва та рівня життя. Кучма майже зразу після вступу на посаду став конфліктувати з Кравчуком, який знову спробував звинуватити в поганій ситуації виключно голову Уряду. Як наслідок, Верховна Рада у вересні року відправила Леоніда Кучму у відставку, і той перейшов у опозицію. Улітку того ж року Україну сколихнули виступи шахтарів, під тиском яких Леонід Кравчук призначив на травень позачергові парламентські, а на червень — президентські вибори.
Навесні Кучма став депутатом, а влітку — президентом України. Він ішов на вибори в образі міцного господарника, який знає, як розбудувати державу та зробити її заможною. Важливою частиною його передвиборчої програми була обіцянка розбудувати максимально тісні відносини з Росією, а також надати російській мові статус державної. На грудневих виборах року політтехнологи протиставляли зрозумілого радянського політика Кравчука уявному «фашисту» Чорноволу. У «фашистом» у пострадянській народній свідомості зробили вже самого Леоніда Кучму.
Кучма з розривом у сім відсотків у другому турі переміг Кравчука, заручившись голосами переважно російськомовних південно-східних регіонів України. Утім, посівши найвищу державну посаду, Леонід Кучма не квапився виконувати власні обіцянки.
Це загрожувало потенційним серйозним протистоянням у політиці та суспільстві. Згодом питання російської мови буде давати суттєві відсотки політикам і партіям на кожних виборах. Майже одинадцятирічне президентство Кучми було дуже нерівне. Його внесок у історію української держави має як численні світлі, так і незліченні темні сторони.