Вот секундная стрелка сделала последний оборот, а внизу по-прежнему, как в глубоком колодце: ни звука, ни света.
Николай вплотную прислонился к нижнему остеклению кабины. Вдруг сердце учащенно забилось — на земле появились несколько тускло-желтых размытых пятен, которые тотчас растворились в ночном сумраке. Две стокилограммовые светящиеся бомбы ушли к земле, и тут же два мощных светильника разогнали ночной мрак. Экипаж увидел, что все основные, а также запасные и подъездные пути заняты эшелонами.
Штурман насчитал их Тотчас от земли потянулось до десятка огненных струй. Пока самолет строил маневр, Николай выставил на прицеле уточненные данные для бомбометания. А плотность зенитного огня все нарастала. Но огонь немцы вели наугад: они не могли видеть самолет, находящийся выше светящихся бомб. Нажата боевая кнопка, и секунды спустя к небу взметнулось несколько мощных взрывов. Нижняя кромка облаков засветилась багровым пламенем — бомбы попали в цистерны с бензином. Бушующие языки пламени перекидывались на соседние эшелоны, склады, пристанционные здания… Жолобов кинул облегченную машину в облака и, круто изменив курс, вышел из зоны обстрела.
Через 4 дня от партизан поступило донесение — на станции Новый Буг начисто сгорело 17 эшелонов с техникой и горючим. Уничтожены также склады и пристанционные здания.
Навігаційне меню
Все члены экипажа за этот полет были награждены боевыми орденами». А ось як характеризує автор нашого земляка:«Под стать ему Евгению Мясникову был и его штурман Николай Визир, безупречно знавший штурманское дело. Он в любую погоду, днем и ночью, мог провести самолет точно по заданному маршруту, в заданное время поразить цель или выполнить воздушное фотографирование, вывести машину на аэродром посадки: если на борту Николай Визир — любое задание будет выполнено».
Навіть будучи пораненим, Микола Семенович виконав своє завдання. Одного разу після вильоту на завдання літак «со страшной силой тряхнуло. В кабину ворвался удушливый запах серы. Темно и трудно дышать. Вспыхнул левый мотор. За стеклами фонаря перекосилось небо, самолет стал палать, не повинуясь больше летчику. Тяжело ранен штурман. С большим трудом летчику удалось сбить пламя с двигателя и вывести машину в горизонтальный полет.
Отдав команду ведомым следовать обратно самостоятельно, Е. Мясников повел свою поврежденную машину на одном работающем двигателе. Николай Визир, временами теряя сознание от потери крови, все же сумел вывести самолет на свой аэродром». Читати далі. Аби не письменник Володимир Богомолов — автор знаменитого роману про роботу «Смерш» скорочення від «Смерть шпигунам» «У серпні го», або інша назва «Момент істини», та його вдала екранізація року — я навряд чи зацікавився б цією темою.
Твір Богомолова визнано світовим бестселером, одним з кращих творів про Другу світову війну, його перекладено на 30 мов, здійснено понад видань, загальний наклад книги становить декілька мільйонів примірників. У році роман Богомолова навіть потрапив до списку « книг», рекомендованих у Росії для самостійного читання школярів. Варто також нагадати, що першу повість Богомолова «Іван» екранізував Андрій Тарковський. Стрічка «Іванове дитинство» стала першим повнометражним фільмом молодого кінорежисера, яка принесла йому світове визнання та безліч нагород на міжнародних кінофестивалях.
Кам'янсько-Дніпровський район
З біографії письменника дізнаємося, що річний військовий розвідник Володимир Богомолов брав участь у Кіровоградській наступальній операції січня року. З вересня року майбутній письменник з військової розвідки був переведений у військову контррозвідку «Смерш». Він увійшов у історію як найефективніша контррозвідка світу часів Другої світової війни, яка за всіма показниками переграла німецьку розвідку та контррозвідку «Абвер» на чолі з адміралом Вільгельмом Канарісом та спецслужби інших країн.
Контррозвідкою «Смерш», яка безпосередньо підпорядковувалася Сталіну, за три роки існування було викрито та знешкоджено 30 тисяч німецьких агентів, майже 3,5 тисячі диверсантів, 6 тисяч терористів. Було проведено радіоігор з метою дезінформації ворога, що посприяли успіху Червоної армії у Курській битві та блискучому проведенню Білоруської, Яссько-Кишинівської, Прибалтійської та Вісло-Одерської операцій. От саме про драматичні події напередодні проведення Білоруської наступальної операції «Багратіон» у серпні року й розповідається у романі Володимира Богомолова.
Радянському командуванню стало відомо, що у тилу діє надзвичайно небезпечна німецька розвідгрупа, діяльність якої ставить під загрозу успішне проведення стратегічної військової операції. Контррозвідники мають будь-що, буквально впродовж доби, захопити живцем німецьких шпигунів з радіостанцією та змусити їх працювати на радянську розвідку.
В історії контррозвідки «Смерш» для нас найцікавіше те, що одним з її керівників був уродженець Єлисаветградщини Іван Іванович Врадій Наш земляк був одним із чотирьох заступників начальника Головного управління контррозвідки ГУКР «Смерш» Віктора Абакумова Судіть самі. Народився Іван Врадій 23 грудня року у с. Тишківці Новоархангельської волості Єлисаветградського повіту нині це село перебуває у складі Добровеличківського району Кіровоградської області у родині лісничого, за іншими даними — селянина.
Освіта — 6 класів неповної середньої школи у рідному селі, згодом півроку навчався у хімічній профшколі. Майже 10 років до го трудився у батьківському господарстві в Тишківці. Опісля з невідомих нам причин опиняється у Середній Азії. Спочатку працює вантажником на станції Ташкент, потім на різних посадах у Ташкентській психіатричній лікарні: санітар, економ, наглядач.
З по рік служить у Червоній армії: старший писар, курсант, діловод, скарбник райвійськкомату.
Керівництво міської ради
У році вступає в лави ВКП б. Ще б пак! З по рік Іван Врадій — начальник відділу кадрів Головного управління контррозвідки «Смерш», заступник начальника ГУКР «Смерш» по кадрах. За вісім років служби в держбезпеці Врадій, що починав її сержантом, дослужився до чину генерал-лейтенанта!
Був нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденом Кутузова 2-го ст. Крім Врадія, заступниками Абакумова були Микола Селівановський , Павло Мешик та Ісай Бабич Та парадокс: після смерті Сталіна та знищення Берії верхівка «Смерш» була репресована. Звісно, не за погане керівництво контррозвідкою, а за злочини попередніх років: зловживання владою, необґрунтовані репресії, розстріли невинних людей за сфабрикованими звинуваченнями.
- місця підключення Добропілля Україна;
- Кам'янка-Дніпровська — Візіком карти.
- безкоштовні знайомства в Інтернеті Кадіївка Україна?
На совісті кожного з них сотні загублених життів. Були розстріляні з позбавленням всіх нагород та військового звання Віктор Абакумов і Павло Мешик. От кому пощастило: його з усіма почестями поховали на Новодівичому кладовищі! Трохи менше пощастило Миколі Селівановському. Ну а що ж наш землячок Іван Врадій? Можна сказати, що Іван Іванович у порівнянні зі своїми колегами відбувся легким переляком — просто попав «під роздачу».
Формулювання звільнення Врадія з МДБ у та з МВС у роках у довідниках подаються різні: «по фактам дискредитации», «уволен в запас по служебному несоответствию», «постановлением Совета Министров СССР от 3 января г. лишен звания генерал-лейтенанта как дискредитировавший себя за время работы в органах госбезопасности и недостойный в связи с этим высокого звания генерала».
Отже, покарання Івана Врадія вилилося лише у позбавлення його однієї генеральської зірки. Був генерал-лейтенантом — став генерал-майором. До року Іван Іванович працював заступником начальника Чуйського та Луговського рудоуправлінь в Іркутській області. Остання посада перед виходом на пенсію — голова Чуйського рудкому профспілок.
Похований у Москві на Хованському кладовищі.
Учасники бойових дій
Дослідник історії контррозвідки «Смерш» Юрій Ленчевський у довідці про Івана Врадія зазначає: «Личность, о которой до сих пор не удалось обнаружить каких-либо объективных сведений». Володимир БОСЬКО Читати далі. Григоренко Григорій Ізотович. Долі бійців та їхніх командирів у радянсько-німецькій війні складалися по-різному. І відшукати дві подібні аж ніяк не вдається. Великі випробовування, починаючи з року і майже до її закінчення, пережив наш земляк Григорій Ізотович Григоренко.
Війну Григорій Григоренко, р. Фрунзе р. Там у нещадних боях зазнав відступу, перших ворожих обстрілів та втрати рядових бійців.
До осені обіймав посаду командира артдивізіону гаубичного артполку РГК 19 армії. На головному тодішньому театрі бойових дій — автостраді Мінськ — Смоленськ — Москва — артилерійським вогнем зупиняв німецьку військову техніку, знищував живу силу ворога. Діяв стійко, мужньо й винахідливо. Значима роль артилериста Григоренка у сповільненні руху німецького війська на Москву очевидна. Закономірно, що 27 вересня р. Григорій Ізотович Григоренко Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджений орденом Червоного Прапора. Така нагорода в умовах майже постійного відступу Червоної армії на всіх фронтах, часто в паніці та безладі, що тоді творилися у війську, здачі в полон сотень тисяч бійців та навіть цілих армій, інколи на чолі з їхніми командуючими, явище рідкісне, тому державна відзнака — надзвичайно важлива.
Однак ордена офіцер не отримав, та, проте, навряд чи й знав про цю досить високу оцінку його бойових заслуг. Гордієнко Марія Михайлівна. Коли почалася та проклята війна, 16 річна Марія навчалася в Миколаєві — мала стати агрономом. З міста почали евакуйовувати школи, дитячі будинки, інститути.