Скільки ж треба попоратися з цією «халвою» на гірничозбагачувальному комбінаті, аби переробити сотні її тонн на грами отого самого, чим можна освітити цілі міста або знищити цілі країни.
Про щось таке стосовно поетичного слова писав Володимир Маяковський — « До останнього часу низькозбагачену руду гнали до Росії в обмін на вже споряджені ТВЕЛи для атомних електростанцій. Не знаю, як буде тепер. Але чує душа — мало що зміниться. Медики та геофізики давно помітили глибинний зв'язок покладів важких металів із національним темпераментом та здоров'ям народу, що живе на «денній» поверхні над цими покладами.
Завзятість іспанців, зокрема, пов'язують із потужними шарами з'єднань ртуті та свинцю на Піренейському півострові. Отаке геологічне мічурінство виходить.
Проблеми та здобутки культури села –
Виведення нових порід людей залежно від підгрунтя. Цікаво, чи робив хтось порівняльну статистику щільності мистецьких талантів на одиницю населеної земної площі залежно від покладів уранових руд Бо Кіровоград з околицею, коли придивитися до історії краю, видав свого часу «на-гора» стільки корифеїв, що мимоволі замислишся. Якщо відповідні дослідні установи ще не брали цієї теми в розробку — дарую їм ідею без будь-яких претензій, заходячи до підйомної шахтної кліті. Наприкінці зими — років я вийшов на денну поверхню московської станції метро «Маяковська».
Чотири хвилини пішки до рогу Садової-Тріумфальної Я продзвонив у двері на четвертому, здається, поверсі з півгодини. Потім чекав ще години зо три У квартирі Арсенія Олександровича Тарковського ніхто не озвався. У ті часи прізвище Тарковський було кодом в урановому шарі радянської інтелігенції, що тепер зайшов далеко за межу напіврозпаду. Тільки головний вир крутився довкола Тарковського Андрія, кіногенія. Обговорювати його «Андрія Рубльова» чи «Дзеркало» було гарним тоном, хоча кінозали під час їхньої демонстрації були швидше порожні, ніж повні.
Втім для людей, якi відносили себе до еліти, ця обставина була зайвим підтвердженням їхньої елітарності.
Знайомства Бобринець
І коли зосередитися, в отворі екрана справді відкривався світ зі змістом вищим та глибшим, ніж усе, на що могла надихнути тодішня реальність. У тому, що в Андрія Тарковського є ще батько Арсеній — феноменальний поет та перекладач, і що без батька не було б сина як явища світової культури і що батько сам — Явище, я дізнався від колишнього однокурсника моїх батьків по медінституту Віталія Коротича.
Той тицьнув мені у своїй тодішній квартирі на Суворова свіжу збірку «Вибраного» Арсенія Тарковського і сказав щось на зразок: «Оце людина, оце терпіння. Все життя видавав мільйони рядків перекладів східних епосів, і тільки на старість розродився отаким Одноногий фронтовик, ходяча енциклопедія Сходу, голос, що лунає за кадром у кульмінаційні моменти культового фільму «Дзеркало», висвічуючи віддзеркалення минулого та прийдешнього його героїв, що їхні прообрази — члени родини Тарковських.
Натяки на драматичне розлучення, на спізнілий пошук порозуміння, про прощання і про прощення, про повторення себе у дітях і одвічний конфлікт між поколіннями взагалі-то глибоких та розумних людей. Построенные чудом города,. Сама ложилась мята нам. И птицам с нами было по дороге,. И рыбы поднимались по реке,. И небо развернулось. Когда судьба по следу шла.
Как сумасшедший с бритвою. І різонув його вірш про рідне місто — про яке, з тексту було невідомо:. Позднее наследство,. Призрак, звук пустой,. Ложный слепок детства —. Бедный город мой. Підлітковим всезнанням, що відкривається тільки на рік-другий у житті, я вже відчував долю свого звичного — вічного — миттєвого Києва, що за нього тільки починали братися «сумасшедшие с бритвою в руке».
Але було ясно, що адресат цього поетичного плачу інший. З передмови до збірки витікало, що адресат Арсенія Тарковського — повітове місто Єлисаветград Херсонської губернії, нині — обласний Кіровоград.
«Люди вмирають – ідеї вічні»
Через десять років на нічній дорозі з Чигирина до Холодного Яру позаду мене загальмувала «Волга» з завзятою київською екскурсоводкою Елеонорою Рахліною за кермом. Іще по п'ятнадцяти роках онук отця Павла Флоренського Адронік Трубачов у старому будинку Флоренських та Розанових у Сергієвому Посаді розповідав мені про українське походження роду Флоренських. Це село зазняте у «Дзеркалі», тільки саму хату було затоплено водосховищем Коли бажаєте — ось телефон сестри Андрія — Ірини Тарковської.
Наберіть зараз, поїдемо туди разом, це — Костромська область Батька і сина Тарковських уже не було серед живих, тож Ірина видалася мені останнім віддзеркаленням колишнього життя цієї незбагненної родини. Підійшла до телефону одразу, їхати до Завражжя тоді не могла потому почала організовувати там музей брата , а мені запропонувала зустрітися восени Тарковські ж були співвласниками хутора. Тарковські та Тобілевичі — «з одного дерева», найближчі родичі Ми й досі не зустрілися.
До родинних гнізд Тарковських в «урановому краї» я дістався самотужки Прізвище Тарковські — від польського містечка Таркув під Варшавою, куди переселилися нащадки «шамхалів» — управителів кумицької фортеці Тарки на Північному Кавказі. У прізвищі ж «Тобілевич» відчувається основа «тубілець» І, в довершення й прикрасу, — Панас Мирний і Тарковські. Кажуть, це земля Панаса Мирного Насправді ж — земля Надії — посаг, що принесла йому — Івану Карповичу Тобілевичу — Надія Карлівна Тарковська, рідна тітка «Арсюші» за батьком та двоюрідна бабця кінорежисера Андрія Тарковського.
Коли Іван та Надія одружилися року, батько Олександра Карл Тарковський дав молодим у придане двісті десятин землі. Коли вони прийшли сюди після весілля, ніякого хутора тут не було — голий степ, трави, пасовисько, кульки перекотиполя Іван Карпович знайшов джерело, яке починало пробиватися, розкопав руками.
Коли вода трохи встоялася, корифей узяв два листки лопуха, згорнув їх «фунтиком», напоїв джерельною водою свою Надійку й «офіційно» заявив молодій: «Оцей голий степ ми перетворимо на найкращий хутір у Єлисаветградському повіті! Згодом господарство підпер «професійний аграрний менеджер» — тато Івана, Карпо Адамович Тобілевич, який півстоліття працював по панських маєтках. Головна родинна хата, що стоїть посеред хутора від року, побудована саме за його кресленням.
Оголошення Бобринець:
Тут його син Іван — Панас Мирний — написав свої класичні «Сто тисяч». Як показують наші фантастичні суспільні зміни, ця комедія лишатиметься злободенною ще невизначений час Нащадки прототипу Калитки — поміщика Куця, що погорів на «грошовій куклі», — ще й досі торгують у сільпо довколишньої Олено-Косогорівки, за часів Панаса Мирного — Стратомирівки.. Надію регулярно відвідував брат господарки хутора Олександр із синами. Його, першого сина Карла Матвійовича Тарковського, року хрестили в сільській церкві неподалік, і хрещеним батьком записаний син одного з прототипів «Ста тисяч» — стратомирівського пана Косогоренка, Федір Васильченко.
Олександр Тарковський, батько Арсенія, пережив юність романтика-народовольця. І так наковтався якутського морозного повітря на засланні, що, повернувшись до «Європи» — до Єлисаветграда, причаївся навіки на банківській службі. Але банк був просто прикриттям та хлібом насущним для невгамовного-таки Олександра Карловича Тарковського. Журналіст, поет, перекладач, автор текстів домашніх «капусників»; батько зі свого боку сформував чудовий генофонд та школу для мистецького виховання нащадків. У родині муштрували дух та розум, спілкуючись у побуті віршами!
Мама, Марія Данилівна Рачківська, передала сину Арсенію свою, по-нинішньому кажучи, голлівудську красу, що в ній Річ Посполита перемішалася з Волощиною. І норов був у риму із зовнішністю. І від того й від другого жінки просто мліли, особливо старші «Арсюші» за віком Є вірші Марини Цвєтаєвої, присвячені Арсенію Тарковському за лічені місяці до її самогубства.
Ймовірно, знайомство зі старшим Тарковським було останньою розрадою Марини Іванівни — «найбільшого поета ХХ століття». Коли «Арсюші» було років дванадцять, його якось погладила по голові сумнозвісна отаманша Маруся, уособлення наглої смерті в степовій громадянській війні. А старший брат «Арсюші» Валька — Валерій — згорів у вирі тієї війни. Того виру не обминув і жоден «єлисаветградський класик» початку ХХ століття — ані Дон-Амінадо, який насправді був Шполянським, ані Віктор Шкловський, що його Булгаков описав як «Шполянського» у «Білій гвардії», ані Юрій Олеша Але всіх їх Бог милував, окрім брата Арсенія Тарковського.
Коли б Нестор Махно вбив отамана Григор'єва раніше, аніж куля григор'євця знайшла Валерія!..
Йому тільки-но минуло п'ятнадцять років. Проминули не десятиліття — проминули світи й всесвіти.
- тантричні швидкісні знайомства в Лисичанськ Україна!
- Навігаційне меню.
- Інтернет знайомства людина Ужгород Україна;
- найкраща послуга знайомств в Черкаси Україна?